Венера

Венера – це друга і шоста за розміром планета від Сонця у Сонячній системі. Єдина планета в Сонячній системі, яка обертається навколо своєї осі в протилежному напрямку до свого орбітального руху. Це означає, що на Венері Сонце сходить на заході, а заходить на сході.

Названа на честь Венери, богині кохання з римського пантеону.

Характеристики

• Площа поверхні: 4,60× 10⁸ км² 0,902 земної
• Об’єм: 9,38× 10¹¹ км³ 0,857 земного
• Маса: 9,38× 10¹¹ км³ 0,857 земного
• Середня густина: 5,204 г/см³
• Атмосфера: Щільна атмосфера Венери складається переважно з вуглекислого газу.
• Температура: Поверхня Венери надзвичайно гаряча через парниковий ефект – близько 465 градусів Цельсія.
• Поверхня: Поверхня Венери покрита вулканами, рівнинами і кратерами.
• Рух: Венера обертається навколо своєї вісі за 243 земні дні, але обертається навколо Сонця за більше 225 земних днів.

Будова Венери

Ядро

Венера, схоже, має металічне ядро, подібне до ядра Землі. Ймовірно, це залізо та нікель.

Мантія

Після ядра слідує мантія. Це шар, де можливо відбуваються конвекційні потоки речовини. Мантія може бути складною, з різними мінералами та речовинами.

Кора

Зовнішній шар Венери — це кора. Це може бути складним шаром, який включає гірські породи, вулканічні формації та інші геологічні особливості.

Атмосфера

Атмосферний тиск на середньому рівні поверхні Венери перевищує земний у 92 рази, а густина повітря — в 55 разів. Складається атмосфера Венери з вуглекислого газу з домішкою азоту та слідами інших речовин.

Дослідження Венери

Вже у 1610 р., Галілео Галілей за допомогою телескопічних спостережень вивчав зміну фаз у Венери, тобто зміну її видимої форми від диска до вузького серпа.

Перші відомості про поверхню планети було отримано із Землі в 30-х роках XX ст. за допомогою новітнього винаходу — радіотелескопів. На початку XX ст. радіотелескопічні спостереження, інфрачервоні й ультрафіолетові методи дослідження Венери не давали повної картини рельєфу планети, а також інформації про її природу.

Першим космічним апаратом, призначеним для вивчення Венери, був радянський «Венера-1» (1961).

Після цього до Венери були направлені інші космічні апарати, такі як «Марінер», «Піонер-Венера», «Магеллан», «Венера-експрес», «Акацукі» та інші. Умови на поверхні Венери дуже важкі, і жоден з космічних апаратів не пропрацював на планеті понад дві години

Поверхня Венери

Одне з найбільших відкрить щодо Венери полягає в тому, що її поверхня вкрита масштабними рівнинами та гірськими масивами, що складають близько 80% поверхні планети.

На поверхні Венери також є численні вулкани та вулканічні форми рельєфу, такі як лавові потоки, кальдери та корони. Венера єдина планета в Сонячній системі, де є докази масштабної вулканічної активності.

Поверхня Венери також вкрита кратерами, які утворилися внаслідок ударів метеоритів та астероїдів. Однак, через щільну атмосферу, яка “спалює” більшість об’єктів, що падають на Венеру, кількість кратерів там значно менша, ніж, наприклад, на Місяці.

Загалом, поверхня Венери є спекотним, непривітним місцем з екстремальними температурами та тиском.