Діамагнетики – це матеріали або речовини, які не мають постійних магнітних властивостей і відкидають зовнішні магнітні поля. Діамагнетизм є однією з трьох основних форм магнетизму, разом з феромагнетизмом і парамагнетизмом.
Діамагнетики відносяться до слабомагнітних речовин — це речовини, які створюють слабке магнітне поле, індукція якого набагато менша за індукцію зовнішнього магнітного поля.
Діамагнетики мають невеликий від’ємний коефіцієнт магнітного підвищення, тобто вони слабо реагують на зовнішнє магнітне поле.
Діамагнетики незначно послаблюють зовнішнє магнітне поле та виштовхуються з нього. Власне магнітне поле напрямлене протилежно зовнішньому тому вони розвертаються впоперек до зовнішнього поля (виштовхуються магнітним полем).
Деякі приклади діамагнетиків: мідь, золото, срібло, сульфід молібдену, вода, олія та багато інших речовин. У діамагнетиках зазвичай відсутня постійна магнітна поляризація, тобто вони не мають намагнічення під впливом зовнішнього магнітного поля.
Ідеальний діамагнетик має магнітну сприйнятливість χ = − 1, що призводить до виштовхування магнітного поля із речовини. Ідеальними діамагнетиками є надпровідники.
Діамагнетизм є слабким і, як правило, не помітним в повсякденному житті. Діамагнетики зазвичай не залишають слідів після себе на магнітних матеріалах, що є важливим для їх застосування в техніці.
Магнітний левітаційний ефект, коли діамагнетик підвішений у магнітному полі, може бути використаний для створення магнітних підвісок, які можуть мати застосування у високоточній технології та медицині.
Також діамагнетизм може бути використаний для визначення структури молекул та кристалів за допомогою методу ядерного магнітного резонансу (ЯМР). У цьому методі використовуються властивості діамагнетизму ядер у молекулах та кристалах для визначення їх структури та взаємодії.
У біології, діамагнетизм має застосування у вивченні структури біомолекул, таких як білки та нуклеїнові кислоти, за допомогою методів ЯМР та електронного парамагнітного резонансу (ЕПР).